Головна
  Мапа сайту
Укр. Рус.
 
Головна > Корисна інформація > Цікаві місця Прикарпаття > Богородчани    [Повернутися Назад ]

Відстань від Івано-Франківська до Богородчан - 20 км

С.м.т. Богородчани розташоване на правому березі гірської річки Бистриці Солотвинської. У першій половині XVIII ст. в околицях Богородчан активно діяли загони опришків на чолі з О.Довбушем, у другій половині XIX ст. у Богородчанах перебував відомий прогресивний діяч і поет А.Могильний.
На кордоні із Закарпатською областю Богородчанського району височить гора Сивуля 1818 м. Половина населених пунктів району мають статус гірських. А з 1978 року тут розпочато будівництво промислових об’єктів газогосподарства і газопроводів спеціалістами з Угорщини, Польщі, Німеччини, Словакії. З тих пір Богородчани змінили своє архітектурне обличчя, стали одним з найкрасивіших в області селищ. Тут розташовані управління магістральних газопроводів, найбільше в Україні та в Європі газосховище, тепличний комбінат об’єднання “Прикарпаттрансгаз”. Шість гектарів цього господарства майже цілорічно забезпечують населення області та європейських країн високоякісними овочами.
До найдавніших поселень Прикарпаття відноситься селище Солотвино, яке вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літописі II ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. у Краснополі розвиваються різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство, малярство. Але найбільш прибутковим на той час вважався видобуток солі. Сіль вивозили ріками Бистрицею та Дністром до Галича, а звідти за кордон. Розвиток соляного промислу згодом став причиною зміни назви населеного пункту Краснополь на Солотвино.
Однією з найвідоміших історичних пам’яток на Прикарпатті є Скит Манявський, якому вже майже чотириста років - пам'ятка архітектури XVII ст., розташований у мальовничому карпатському міжгір’ї в лісі на скелі над річкою за півсотні кілометрів від Івано-Франківська. Нині, потрапивши до Манявського скиту, важко уявити, що це місце серед густого лісу було не лише надійним притулком для православних ченців, але й впливовим релігійним і культурним центром всього регіону. Скит славився багатьма промислами, а найперше — солеварінням. Манявські послушники майстерно володіли різними ремеслами, особливо були вправні у різьбярстві й іконописі. Засновник скиту і перший його ігумен Іван Княгиницький з Тисмениці самотужки розписав першу маленьку церкву, зведену монахами у 1612 р. Разом зі славнозвісним письменником-полемістом Іваном Вишневським він свого часу виховувався на грецькому Афоні і, певною мірою, через це заснований ним скит стали називати руським, тобто українським Афоном. Скит прямо підпорядковувався Константинополю і ніколи не належав до Московського патріархату.
У другій половині XIX-початку XX ст. в Богородчанській місцевій церкві зберігався з кінця XVIII ст. славнозвісний іконостас iз Скиту Манявського - визначна пам'ятка образотворчого мистецтва. Іконостас намальований у 1698 i 1705 роках у Скитi групою майстрiв-живописцiв, яких очолював Йов Конзелевич (1667-1740). У середині ХVІІ ст. скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1620-1621 рр. монастир обведений оборонним муром з трьома вежами, які знищили турки 1676 р. За підтримкою українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 р. скит був відбудований.
За вірогідними джерелами у скиті поховані гетьман України І.Виговський з дружиною, молдавський господар В.Туркул з дружиною та дітьми, мати митрополита Шумлянського.
Саме тут, за свідченням Івана Вагилевича, була велика бібліотека стародруків, частина якої тепер у Відні, а частина — у Львові. І саме в Манявському Скиті діяла професійна хорова школа з розвинутим п’ятилінійним нотозаписуванням.
Скитський статут («Регула скитская») передбачав постійне вживання риби, грибів та меду, який входив до щоденної трапези монахів. Манявські ченці добре зналися на фітотерапії та практикували так звану чорну хірургію, головним інструментом якої були розпечені до червоного кліщі. Легенди кажуть, що сюди неодноразово навідувався легендарний гуцульський опришок Олекса Довбуш.
Історичні бурі, що особливо люто проносилися над Галичиною, врешті-решт змусили ченців покинути свій затишний притулок. Монастир був закритий у 1785 австрійським урядом. Богородчанський іконостас був перевезений спочатку до Відня, а пізніше до Національного музею у Львові. Протягом 1970-1980 рр. тут проведені значні реставраційні роботи, а сам Скит оголошений історико-архітектурним заповідником. Тепер в ньому розташований Хрестовоздвиженський монастир УПЦКП.
Завітавши до Манявського Скиту, ви побачите в'їзну вежу-дзвіницю, кам'яні та дерев'яні келії, трапезну, скарбницю, оборонну вежу, в'їзні ворота, фундамент Воздвиженської церкви. В музеї експонуються оригінальні зразки церковної скульптури і живопису.

Вище монастиря є один з наймальовничіших карпатських водоспадів - Манявський водоспад (16 м). Описати словами дорогу до водоспаду та сам водоспад - справа даремна. Дійде туди не кожен, але кількакілометрова (7 км пішки) подорож та форсування гірських потоків окупляться дивовижним, містичним, якимось праісторичним місцем. Глибока ущелина поміж дивно-похилих скель, на яких - височенні смереки. Місце, куди сонце якщо й заглядає, то рідко і ненадовго.

Меню